Ім'я «Бичко»

Давньоукраїнське чоловіче родинно-побутове ім'я "Бичко" має свої корені в назвах свійських тварин. Найдавніші записи цього антропоніма походять із Малопольщі, датовані XIV - XV століттями. Наприклад, у 1359 році згадується: Woźnik apud Nikolaum dictum Byczko, у 1398 році — Byczko de Jascouicz, а в 1428 році — Byczko [SSNO I 22]. Однак, установити, в яких саме випадках форма "Бичко" виступала як ім'я, а в яких — як прізвисько, практично неможливо.

Є значні аргументи на підтримку того, що антропонім "Бичок" у українців XVI століття міг бути власним іменем. Це підтверджують записи кметів з описів королівщини на руських землях: Iwaszko Stanków, Truchancza Paszkow, Byczko Syenko, Iwan Wołoszyn [OK3P II 248]. Автори записів не могли використовувати назву тварини як прізвище для людини, а для зменшеної назви тварини "бик" скоріше б використали формант "-ок", а не "-ко". Таким чином, первісна семантика лексеми "бичок" однозначно означала 'маленький бик', а не 'людина' з прізвиськом "Бичко".

Цікаво, що всі три закарпатські присілки з назвою "Бичків" не походять від назви тварини "бичок", оскільки в "бичка" не було власності. Письмова фіксація оїконімів "Бичків" (діалектно - "Бичков") на Закарпатті на 200 років давніша, ніж перша письмова фіксація апелятива "бичок". В Закарпатті також існує прізвище "Бичок" (фонетично — "Бичок"), але перша його письмова фіксація датується лише з 1720 року [Чу Прізв. 63].