Історичне значення (Словник):
**Балан** — давньоболгарське особове ім'я, яке пов'язане з українськими антропонімами та зоонімами, такими як Білан, Біланчук тощо. Ці імена містять праслов'янську основу *bel- 'білий' у її болгарському варіанті та атрибутивний суфікс -ан.
Власну назву Балан зафіксовано ще в VI столітті як кличку білого коня, на якому, за словами Прокопія Кесарійського, їздив візантійський полководець Велізарій. У документах XIII століття хорватське ім’я Balislav знайшов М. Шимундич у місті Дубровник. У 1434 році це ім'я зафіксовано на Буковині: "Баланъ отъ Стрымба". У XVII столітті лексема "балан" в Україні вже виступає як прізвище, яке, за В. Остапі, є дериватом від слов’янських автохтонних двохосновних імен, таких як Балослав, Балосин.
На Закарпатті прізвища Балан і Баланчук також фіксуються з XVII століття. Наприклад, у 1684 році в селі Буштино згадується Balán Lazar. В Україні також існують патронімічні форми XVI-XVII століття: Балич, Баленко, Balewicz.
На Гуцульщині та Придністров'ї дотепер вживається апелятив "балан", що означає 'білявий хлопець' та є кличкою свійської тварини білої масті. На території Буковини, Молдови та Румунії найчастіше лексему "балан" трактують як 'білий кінь', 'білій віл', 'білий собака', 'білявий хлопець', і вважають її пов’язаною з румунським bäl 'білявий' та молдовським бел 'т. с.', які виводять із слов'янського bel- 'білий'.
Як особове ім'я, "балан" тепер використовується серед болгар, сербів та румунів. У імені Балан та його похідних (Балко, Балич, Баличський тощо) можливі інші етимології, деякі дослідники вважають, що коріння може бути давньотюркським.
