Історичне значення (Словник):
Це найпопулярніше ім'я серед сучасних українських жінок, утворене від слов'янської антропонімічної основи "Люб-" або від прикметника "любий", що означає "милий, дорогий". Це ім'я має семантичну спільноту з іменем латинського походження "Charitas" і грецького походження "Харитя". Не випадково, що багато слов'янських народів мають ім'я "Люба" або "Харитя" у своєму запасі. Наприклад, українці використовують це ім'я щонайменше з XVII століття. Це ім'я також фіксується у сербів з XII століття і у словенців з IX століття. "Люба" (але не "Любов") є найпоширенішим варіантом цього імені в усіх слов'янських мовах. Варіанти "Любава", "Любав" і "Любомила" згадуються в розмовному використанні. Ім'я "Люба" також є скороченим варіантом імен "Любица" або "Любика" в болгарській мові, що виражає бажання батьків бачити свою дитину, яку всі люблять. У сербській мові "Люба" може бути похідним від імені "Лубимира" або "Лубисава". Хорватське ім'я "Ljuba" може походити від нечленного прикметника "ljub", що означає "любий, милий, дорогий". Українські словники особових імен подають ім'я Люба лише в Покажчику здрібніло-пестливих варіантів до таких повних імен, як Любава, Любов,Любина, Любомила, Любомира (ВІЛ210), а Л. Белей подає його з відсильним знаком до нормативних імен Любава та Любов (Белей 98).На нашу думку, слов'янське, у томучислі й укр., жін. ім'я Люба пішловід давнього чол. імені Люб, яке вже1205 р. засвідчене як ім'я галицько-волинського боярина (Туп 293) чи відчол. імені Любо, котре дотепер уживане в південних слов'ян (Илчев 310; Грк123). Отже, жін. ім'я Люба і генетично і функціонально є прямим відповідником чол. імені Люб. Між тим, віджін. особового імені Люба вже з XVI ст.утворюються патроніми. Пор. 1549 р.:кр. Fr. Lyubycz - с. {село} Крачуново; 1550 : кр. {кріпак} Andr. Lubycz (Belay 161).
Зображення з іменем