Ім'я «Стан»

Ім'я Стан виникло внаслідок усічення постпозиційного компонента котрогось із таких двоосновних чоловічих імен, як Станислав, Станимир тощо. Семантика основи "Стан-" - це "сталість, постійність, певність, твердість". Найперші фіксації особового імені Стан походять із південних схилів Карпат. Наприклад, у 1216 році: "Rodum et Stanum" - комітат Бігар на півночі сучасної Угорщини. У Київській Русі був один літописний князь Станислав. У 1360 році згадується шляхтич Staan, а в 1388 - шляхтич Stan у селі Сарвасово на верхній Тисі. У 1407 році є запис про "вѣра Стана постельника" у місті Сучава, а в 1413 році "Stephanus et Sthan voivode" у селі Порубка. У 1415 році згадується шляхтич Stanislaus у Руському Полі, а в 1420 році шляхтич Stan, син Радула, у селі Чумальово. У 1425 році фігурує Стан Оурмєзєвь, а в 1435 - Woloz, син Стана, у селі Уґля. У районі міста Сянік ім'я Стан починає фіксуватися з XV століття. У 1539 році згадується Стан Фальчевський. Особова назва Стан у функції прізвища дотепер уживається в Українських Карпатах, на Східній Словаччині та в прилеглих до України районах Румунії. Ім'я Стан у 1364 році послугувало твірною основою для закарпатського ойконіма Станово, що в Мукачівському районі, та співзвучних ойконімів в Молдавському князівстві. Це ім'я здавна вживається також у сербів, болгар, македонців, чехів і поляків.