Історичне значення (Словник):
Найдавніші записи українського чоловічого імені Гук припадають на XVI - XVII століття. Наприклад, антропонім Huk (ОКЗР III 47). Однак у ту пору лексема Гук уже частіше виступає як однослівне іменування або як додатковий ідентифікатор особи при календарному імені. Наприклад, у 1649 році серед козаків зустрічаються записи: Семен Гук, Іван Гук (СУМ XV - XVII ст. 7/116). Є також запис кріпака із закарпатського села В. Бичків за 1678 рік: Szava Huk (Belay 128), а також згадка про віддієслівний дериват Тиміш Гукало з села Білотин, що на Волині, за 1620 рік (ВКО 149).
Ім'я Гук походить від українського апелятива "гук". Проте важко встановити, яку саме семантику лексеми Гук взято за основу цього імені, оскільки в різних говорах української мови апелятив "гук" вживається в кількох віддалених значеннях, таких як «звук, крик, гомін, голос», «малий водоспад», «рило» та інші (Грінченко І 337).
Дериватом від цього імені є утворення з палаталізацією кінцевого /к/ в /ч/, виражене в іменному варіанті Гуч. Наприклад, у 1440 році зафіксовано запис імені Huch f. Oltus із села Крачуново (Belay 161), а також запис антропоніма Hucz hominis (AGZ XII 737).
Від імені Гук походить також патронімічне прізвище Гучук, представлене записом кріпака Luc. Hucsuk із села В. Бичків за 1672 - 1696 роки (Belay 129).
