Історичне значення (Словник):
Іменування «Дух» — одне зі слов’янських імен, яке з давніх-давен уживається майже в усіх слов’янських народів. Наприклад, у 1213 році в документі згадується «Duh, Nusata et omnes» із замку Красна, що в селі Бан (Reg Var 180). У 1412 році було зафіксовано кріпака на ім’я Дух у селі Ваяв комітату Сатмар (Maksza 230).
Похідні від цього імені, або від повного двосоставного імені Duchoslav або Miloduch, у середньовіччі вживали чехи, білоруси, поляки, полабські слов’яни та інші слов’янські народи. Наприклад, у білоруських антропонімах ми знаходимо ім’я Ян Дух (Туп 196); в польських антропонімах 1483 року згадується Martino Duchnowicz (SSNO VII 49).
Не забарилися записами імені Дух та його дериватами й українські писарі. Зокрема, є записи 1552 року з антропоосновою: Дмитро Духнин — вінницький міщанин (АрхЮЗР VII/1 605); Duchnicz (ОКЗР І 266), записи 1565 року: Duchniata (ОКЗР І 266); 1574 року в селі Підгірне на Виноградівщині засвідчено мадяризовану слов’янську прізвищеву назву Duchnay (Szabó 444).
Також, в історичних документах фіксуються прізвища козаків Полтавського полку 1649 року: Грицко Духнєнько та Ждан Духнєнько (РВЗ 413, 145); у 1686 році — Сенька Духота, мешканець Київський (Туп 140); періодично зустрічаються сучасні прізвища Духнич, Духнович, Духняк (ОКЗР І 286) та інші.
У семантичному відношенні твірна основа «дух» очевидно, була синонімом до лексеми «душа».
