Історичне значення (Словник):
Дажбог — давньослов'янське чоловіче особове ім'я. У його основі лежить слов'янська назва дохристиянського бога Сонця та бога-подателя, тобто божества, яке приносить добробут. На Русі цього бога називали Дажъбогъ, у Польщі — Dadżbog, у Сербії — Дајбог, а в Болгарії — Даждьбог. Усі варіанти назви, крім сербського, походять від імперативної форми дієслова *dadj 'дай' та іменника бог у значенні 'добробут, щастя'.
Назва цього слов'янського язичницького божества у східних слов'янах згадується вже в документальних джерелах 980, 1114 та 1180 років. Сліди теоніма Дажбог збереглися і в назві вулиці Ужгорода — Дайбозька. Особове ім'я Дажбог на перших порах, напевно, було побажальним.
Перша письмова згадка давньоукраїнського особового імені Дажбог походить з міста Сучава і датована 1471 роком: "а на то єст вѣра пана Дажбога чашника". Однак патроними, утворені від особового імені Дажбог, в українців фіксуються майже на цілих сто років раніше. Наприклад, в 1394 році в документах згадується землянин Данило Дажбогович задєревєцкии з Кракова.
