Ім'я Станко утворено за допомогою форманта -ко від двоосновного імені Станислав або Станимир. До середини XIX ст. закарпатські Станки навіть не підозрювали, що вони є Станиславами, адже ім'я Станко сприймалось як окреме, самостійне. Тому іменний варіант Станко часто зустрічався в документах громадян, і були випадки, коли навіть учителя в Ужгороді офіційно називали своїх колег та учнів – Станком Станковичем.
Навіть у офіційних документах 1653 року записували "сельский биров Кумятский Станко Удян". Найдавніші записи імені Станко на теренах України походять із південно-західного наріччя української мови, де воно фіксується в письмових пам'ятках із кінця Середньовіччя. Наприклад, у 1418-1436 роках: шляхтич Sztanko (який також може означати Stanislaus) – село Бедевля на Закарпатті.
Поблизу міста Перемишля імені Stańko та Stanio також фіксуються з XV століття. У Галицькій та Львівській землях XVI століття ім'я Stanyko зафіксовано в польських записах. Приклади вживання: у 1579 році кріпак Ztanko – село Міжгір'я; 1592 році – "кенези Urbano et Stańko filiis" – село Пасіка; 1608 році – Stańko Byczko – місто Сянік.
Серед козаків у 1649 році лише один козак Білоцерківського полку Омєлченко мав ім'я Станко. У 1685 році в документах зазначено: "Магил Станко взялъ" – село Кам'янське. У гірських районах Закарпаття та Східної Словаччини ім'я Станко донедавна зберігалося як базове й стилістично нейтральне.
Від нього утворюються патроніми. Наприклад, у 1482 році: Stańczyk; у 1567 році: Jurko Stancza; у 1618 році: Lukacs Sztankowiat – село Грабівчик на Маковиці. Також варто зазначити патронімічні назви козаків Білоцерківського полку з 1649 року: Олекса Станченко, Васко Станченко та Мартин Станченко.
Аналогічна картина з уживанням імені у Середньовіччі та пізніше спостерігалася також у білорусів, поляків, словаків, чехів, хорватів та болгар. На Словаччині ім'я Stańko засвідчують пам'ятки ще з XII-XIII століть, так само і у сербів.
