Ім'я "Гуд" має своє коріння в українських патронімах, таких як Гуде-вич (згаданий у 1656 році) та Гудичь (1591 рік). Це ім'я бере початок з давньоруського патроніму Гудов і ряд інших похідних прізвищ, досліджених з XVI-XVII століть, зокрема Гудима, Гудок та Перегуд. Основою імені "Гуд" є дієслово "гудіти", яке означає "звучати, шуміти".
Спосіб утворення імені є регресивним, що означає, що з базового значення формувалося нове слово. Менш ймовірно, що ім'я пов'язане з дієсловом "гудити" в значенні "ганьбити".
Ім'я "Гуда" є суфіксальним утворенням від давнього слов'янського імені "Гудимир" або "Лихогуд". У цих іменах компонент "-гуд-" походить з дієслова "гудіти", та може мати значення, пов'язане зі звуками або шумом. Деякі дослідники, такі як Богдан, вважають, що антропооснова "Гуд-" може походити від слів, що означають "нещасний, бідолашний".
В історичних джерелах не виявлено особового імені "Гуда" в українській мові, але існують згадки про патроніми та похідні від них. Наприклад, є запис 1471 року "uxoris sue Huda" та згадка про боярина Гуду, який у 912 році відправився до греків у ролі посла Олега Віщого. У наступні століття прізва "Гуд" стали розповсюдженими серед запорозьких козаків і в сучасних українців.
