Ім'я «Білко»

Ім'я "Білко" є розмовно-побутовим слов'янським чоловічим ім'ям, яке утворене від прикметникової основи "біл-" за допомогою субстантивуючого форманта "-ко". Така форма характерна для української, білоруської, словацької та південнослов'янських мов. Серед сучасних слов'янських мов це ім'я збереглося тільки в болгарській, де "Білко" вважається зменшувальним варіантом імен "Бел" та "Бельо". В сербській мові воно має аналогічне функціональне значення до імен типу "Борко", "Милко", "Ратко" та "Славко". Хорвати також використовують "Bjelko" як дериват від композиційних імен, таких як "Bjelimir" та "Bjeloslav".

В Україні ім'я "Білко" фіксувалося з XV століття. Наприклад, у 1458 році в місті Вари згадувалося ім'я Luczko Bjelko, а в 1491 році у Сучаві було відзначено "дал у наше руки Патру, сынъ Білко". У 1649 році в Реєстрі війська запорозького згадувався козак на ім'я Карп Білко.

В історичних джерелах можна знайти записи, які свідчать про вживання цього імені ще у XVI столітті серед білорусів та українських поліщуків. У сербській мові ім'я "Білко" вживається з XIV століття й досі залишається актуальним.

Сьогодні антропооснова "Білк-" в українській мові переважно зустрічається в топонімах та прізвищах, таких як "Білки", "Білкан", "Білка-нич", "Білкович", "Більчук", "Більце", "Більчак".