Ім'я «Люборад»

Ім'я Люборад серед українців не виявлено, але у 1473 році зафіксовано антропонім Martinus Luboracz. Постпозиційний компонент цього імені зберігає рефлекс давньогрецького присвійного прикметника на *-уь від імені Люборад.

Ім'я Люборад складається з тієї ж основи "Люб" (див. вище) та основи "-рад" (див. далі), яка зазнала польської асиміляції кінцевої фонеми /д/, що представлена у прізвищі Люборацький та в назві роману А. Свидницького «Люборацькі».

Порівняння з давньосербським ім'ям Луборад (Грк 123; Жел 208) показує, що це ім'я також було відоме у польській та хорватській мовах.