Ім'я «Люба»

Це найпопулярніше ім'я серед сучасних українських жінок, утворене від слов'янської антропонімічної основи "Люб-" або від прикметника "любий", що означає "милий, дорогий". Це ім'я має семантичну спільноту з іменем латинського походження "Charitas" і грецького походження "Харитя". Не випадково, що багато слов'янських народів мають ім'я "Люба" або "Харитя" у своєму запасі. Наприклад, українці використовують це ім'я щонайменше з XVII століття. Це ім'я також фіксується у сербів з XII століття і у словенців з IX століття. "Люба" (але не "Любов") є найпоширенішим варіантом цього імені в усіх слов'янських мовах. Варіанти "Любава", "Любав" і "Любомила" згадуються в розмовному використанні. Ім'я "Люба" також є скороченим варіантом імен "Любица" або "Любика" в болгарській мові, що виражає бажання батьків бачити свою дитину, яку всі люблять. У сербській мові "Люба" може бути похідним від імені "Лубимира" або "Лубисава". Хорватське ім'я "Ljuba" може походити від нечленного прикметника "ljub", що означає "любий, милий, дорогий". Українські словники особових імен по­дають ім'я Люба лише в Покажчику здрібніло-пестливих варіантів до таких повних імен, як Любава, Любов,Любина, Любомила, Любомира (ВІЛ210), а Л. Белей подає його з відсиль­ним знаком до нормативних імен Лю­бава та Любов (Белей 98).На нашу думку, слов'янське, у томучислі й укр., жін. ім'я Люба пішловід давнього чол. імені Люб, яке вже1205 р. засвідчене як ім'я галицько-волинського боярина (Туп 293) чи відчол. імені Любо, котре дотепер ужива­не в південних слов'ян (Илчев 310; Грк123). Отже, жін. ім'я Люба і генетич­но і функціонально є прямим відпо­відником чол. імені Люб. Між тим, віджін. особового імені Люба вже з XVI ст.утворюються патроніми. Пор. 1549 р.:кр. Fr. Lyubycz - с. {село} Крачуново; 1550 : кр. {кріпак} Andr. Lubycz (Belay 161).